Засідання студії "Первоцвіт"
Швидко минає час і ось уже почався новий рік відліку історії нашого життя.
Члени літстудії 20 січня зібралися у стінах гостинного гуртожитку Єланецького ПАЛ. Перша у цьому році зустріч пройшла у дещо новому форматі, сам хід її трохи відрізнявся від попередніх. Зміни відбулися у назві студії. З «Первоцвіт» ми перетворились на « Подих». Будь – які зміни потребують поштовху на новий крок. Багато було поставлено питань та запропоновано тем для обговорення, поставлено нові цілі. Учасникам літературно - мистецької студії буде над чим попрацювати.
А далі всіх захопила цікава поетично – музична атмосфера. Познайомилися з новими членами студії, слухали поетичні доробки учасників та пісні під гітару, що додавало гарного настрою кожному присутньому. Своїми віршами ділилися: Анастасія Чорна, Дарія Буховець, Олександра Кравчина. Ігор Мартинюк та Олег Гонта ( гурт « Літанія») радували своїми « щойно спеченими» піснями.
До клубу приєдналися декілька шанувальників поезії: учень першого курсу Єланецького ПАЛ Підборський Ростислав та , колишня учениця ліцею , Катерина Мусаєлян. Також на зустрічі був присутній Іванов Владислав ( президент ліцею ), який , як завжди був ініціатором нових ідей. Подивитися на творчий процес студії прийшла й учениця Єланецької гуманітарної гімназії Чорна Яна.
Після завершення творчого вечора всі учасники отримали завдання для підготовки до нової зустрічі. Сподіваємось, що «Подих» ще більше надихатиме на нові прекрасні вірші , чудові пісні і, взагалі, стане поштовхом до нових звершень та досягнень.
Всіх , хто бажає приєднатися до нашого колективу – ласкаво просимо! Завжди раді кожному з вас!
Пропонуємо до вашої уваги новинки віршів учасників засідання.
Вдихаю світ (Анастасія Чорна)
А я живу! Я відчуваю: серце б'ється,
І ритм якраз такий, що до душі.
Я світу усміхаюся,
І він мені сміється,
І рідні ми немов, а не чужі.
А я живу! На повну світ вдихаю,
Й сумую я, й радію і творю,
Я вдячна Богу за усе, що маю,
За те, що я не тлію, а горю!
Ніч
Темніє за вікном, спустилась ніч
Поволі місяць піднімає очі,
Зірки в сузір’я стали пліч – о – пліч
Навіки сплутані у небі слуги ночі.
Темніє за вікном, згасає день
Життя міняє темп, пливе повільно
Лиш десь поміж дерев кидають тінь,
Торуючи шляхи автомобілі.
Стемніло за вікном і шурхнув лист
Життя перегорнуло ще сторінку
Минає день , а потім темна ніч
Таке воно, що мчиться без зупинку.
"Пишіть листи!" Вірші І.Мартинюка
Я так хотів би, як колись раніше,
Тобі листа писати. Хоч не ті часи…
Та, соцмережі душу так не тішать,
Не мають тої вічності краси.
Чекати тиждень, а то, навіть, більше
На відповідь, і мріяти про те,
Щоб лист прийшов, як можна поскоріше,
І ти слівце вписала «золоте».
А, якщо фото у конверті знайду,
То серце ритм міняє. І летить
Душа до раю. І ніякі сайти
Не зможуть те минуле замінить.
І жоден «однокласники», «вконтакте»
Не зможе зберегти отих часів,
Які, ще й досі, почуттями пахнуть…
Яких, ще й досі, стерти не зумів.
Пишіть листи. Спілкуйтесь між собою
Реально, а не десь, у мережі.
Життя залежить лиш від нас з тобою.
Не даймо зче́рствіти заплутаній душі!
**************
Здійнятися ввись, ні на що не зважати.
Так хочеться щастя, якого чекав.
Від світу, не нишком, а просто приймати
Все те, чого й досі не мав.
Радіти хвилинам, неначе востаннє,
Вдихати повітря грудьми.
І так шаленіти, топитись в коханні,
Як добре, все ж, бути людьми.
Чекати дзвінка, що напоїть тремтінням,
Воліти зустрітися знов.
І, ні, це не спалах, і не мерехтіння:
Це справжня, відверта любов.
Забути печалі, змінити бажання,
Відкинути рвані думки…
Копатися в мріях, провалах, зізнаннях…
Тулити вчорашні дірки.
Повірити в сни, яких досі не бачив,
Почути логічні слова.
Дізнатись, що ти в цьому світі щось значиш,
Й відчути, що мрія жива.
Зайти у вагон, що чеканням безсилий.
Заплющити очі…І все…
«Неси мене, друже! Неси, що є сили,
Як душу бажання несе!»
Цінуй життя (Олександра Кравчина)
Коли розтане лід,
Люблю я милуватися красою,
Дивитися у слід - вінок пливе,
Тихесенько – тихенько за водою.
Повір невдача, наче лід,
Із першим цвітом - все минеться,
Надія - то сестра, а брат мій - пліт,
Пливуть по річці, що життям зоветься.
Не треба піддаватися журбі,
Бо заведе у темряву, де муки.
Тоді садам в сімнадцять - не цвісти,
Бути в обіймах смерті та розлуки.
І тільки раз життя дано,
Злякати хочеш? Біль тривожить серце?
Цінуй життя, бо десь піде воно,
Піде десь геть - і … не повернеться.
.png)
Коментарi